Інсценізація — Назарія Паніва за мотивами творів Олени Шкребтієнко «ПТСР відкладається»
та Еріха Марії Ремарка «Повернення».
“Дім, де говорять уламки” — це вистава про тишу після вибуху, у якій продовжують звучати голоси минулого та сотні запитань.
Коли почалася війна з московією? У 2022 році, коли впали перші ракети? У 2014, коли окупували Крим? Чи, може, значно раніше — коли у наших будинках зазвучали: російські серіали, російська музика, російська мова. Коли ми перестали помічати різницю між “їхнім” і “нашим”?
Це вистава про усвідомлення того, що “ностальгія” часто була пасткою.
Що ми слухали, сміялися, жили в інформаційному просторі, який крок за кроком насаджував чуже — і стирав наше.
М’яко. З піснею. З екрану.
“Дім, де говорять уламки” — це спроба почути себе серед тиші після руйнувань.
Почути, як звучить українська пам’ять — і відрізнити її від чужої.
Ми не повинні стирати ці спогади, ми повинні робити висновки.
У виставі звучить ненормативна лексика та мова ворога (російська).
Художній склад
- Режисура, сценічне рішення, музичне рішення - Назарій Панів
- Музичне рішення - Шацький Юрій
- Художниця костюмів - Олена Андрійчук
- Помічниця режисера - Анастасія Огоновська
